[20-09-2018 18:32:18] E_WARNING (2): file_get_contents(http://blog.yurincom.com/main): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.1 404 Not Found in file /home/yurincom/public_html/sme5.1/src/packages/publications/classes/web/controls/publicationcontrol.php at line 193
Абстрактні закони. Окремі аспекти судової практики - Аналітична юриспруденція - Юридична практика - Видавництво Юрінком-Інтер

Абстрактні закони. Окремі аспекти судової практики

Незважаючи на те, що останнім часом прийнято чимало законів, пов’язаних зі створенням надійного правового поля для ефективного судового захисту населення, більшість з них знаходиться в реанімаційному стані або через наявність юридичних головоломок не дає можливості суддям знайти справедливі рішення. Це стало особливо помітно при розгляді судами гучних кримінальних справ, які мали місце в цьому році. Якщо проаналізувати їх сутність, то з упевненістю можна констатувати, що вони мали під собою два виміри – правовий і політичний.

Борис Свиридов,
заслужений юрист України

Розподіл справ

Оскільки нас більше цікавить здійснення правосуддя в кримінально-процесуальній сфері, неузгодженість та абстрактність законів, що надає суддям можливість вільно їх трактувати, почнемо з першого. Одна з похідних посилок розгляду будь-якої кримінальної справи – це визначення керманича судового засідання, який би зміг створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов’язків. В основу таких вимог мала б вписуватися харизматична та мудра індивідуальність, яка залежно від професійних та моральних якостей змогла б ревізувати правові позиції учасників процесу і, зваживши їх на терезах закону, ухвалити рішення іменем України. На сучасному етапі розвитку судочинства процедура визначення фахової придатності судді, здатного на належному рівні розглядати кримінальну справу, здійснюється за допомогою автоматизованої системи документообігу суду.

Наскільки ця система досконала? Дивимося статтю 16-2 КПК України. За її змістом розподіл справ між суддями відбувається з додержанням черговості та однакової кількості із забезпеченням об’єктивності та неупередженості. Якщо уважно подивитися на подібну модель, то вона більше нагадує гру в рулетку. Не дивно, що у програші завжди залишаються молоді, необізнані в судовому екзерсисі судді, яким може раптово випасти доля вперше торувати новий шлях у кримінальному судочинстві. Хибність подібного жеребкування намагалася знівелювати Рада суддів України. Однак орган суддівського самоврядування в своєму положенні про автоматизовану систему документообігу суду спромігся додати до законодавчо визначених підстав розподілу справ хіба що спеціалізацію суддів. Одне із ключових питань, яке є замковим каменем у здійснення правосуддя, - досвід суддівської роботи, так і залишилося поза увагою. З чим це пов’язано – важко сказати. Адже компетентність судової влади повинна ґрунтуватися на високому професіоналізмі суддів, який відбивається в рівні їх кваліфікації і визначається професійною майстерністю, набутою досвідом.

Як відомо, в цю канву не уклалися судді, які без належного досвіду в розгляді особливої складності кримінальних справ були допущені до головування у справах колишніх високопосадовців. Внаслідок слабкої фахової придатності, відсутності публічних дискусій, політизації процесу вони так і не зуміли забезпечити належного рівня керування судовим засіданням, що негативно позначилося на іміджі української судової системи. На наше глибоке переконання, цієї проблеми не існувало б у судовій практиці, якщо б розгляд кримінальних справ про тяжкі та особливо тяжкі злочини або справ з політичним присмаком доручався б суддям, обраним безстроково, оскільки вони мають відповідний досвід суддівської роботи і не пов’язані зі страхом позбутися мантії судді в майбутньому.

Порядок вирішення заявленого відводу

Викликає непорозуміння і визначений статтею 57 КПК України порядок відводу судді, який одноособово розглядає справу. Мабуть у кожного присутнього в залі судового засідання та й у тих, хто слідкує за цими надзвичайними процесами, мимоволі з’являлася посмішка на обличчі, коли головуючий, перебуваючи на одинці у судовому кріслі, проголошував прийняте їм рішення з приводу заяви про свій відвід: «Суд, порадившись на місці, в клопотанні відмовив». Зразу ж виникало питання – з ким порадився? Сам з собою. Згубність цієї ситуації полягає в тому, що за таких умов суддя, всупереч бажанню сторін, може завжди залишити себе в кріслі головуючого, за винятком наявності обставин, що виключають його участь у процесі. Таким чином, усунення несумлінного судді на стадіях судового провадження у спосіб, передбачений ст.57 КПК, через недавнє нівелювання її тексту, практично неможливо. Залишається самовідвід.

За такого законодавчого підходу до ролі публічності даного інституту в кримінальному судочинстві не застрахований від можливих зловживань, професійної безграмотності, чванства суду будь-який громадянин України. Це наводить на думку, що судді не повинні розглядати відводи, заявлені їм же. Фактично йдеться про те, щоб надати право вирішення таких заяв судам другої лінії або голові суду, його заступнику.

Застосування примусу

Насторожує суперечливість окремих процесуальних норм щодо застосування примусу до підсудного та інших осіб, які під час розгляду кримінальної справи не дотримуються порядку судового засідання. З цього приводу ст. 272 КПК свідчить: «Якщо підсудний порушить порядок засідання або не підкориться розпорядженням головуючого, останній попереджає підсудного про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено із залу засідання». Послідовність такої побудови нехитра: проявив неповагу до суду, опиняйся на задвірках. На перший погляд, все логічно і справедливо. Хоча за такого узаконеного арсеналу впливу може бути усунутий від присутності в процесі будь-який незручний для суду підсудний. Щоправда, на заваді цієї обтяжливої процедури мала б стати побудова ст. 262 КПК, яка позбавляє суд першої інстанції права вирішувати справу без підсудного, оскільки це не дає останньому можливості самому захищати свої права і законні інтереси в суді.

Є ще один сюрприз із процесуальної скриньки, який мав би стати противагою вилучення із зали недисциплінованого підсудного. Це ст.370 КПК, за змістом якої розгляд справи у відсутності головної процесуальної особи є безумовною підставою для скасування обвинувального вироку. Отже, наявність декількох норм Кримінально-процесуального кодексу, які суперечать одна одній, але діють одночасно, ускладнює ведення процесу на належному рівні та прийняття судом справедливого рішення. Якщо ж законодавчо не буде закріплено правило конкуренції норм, судді так і будуть плутатися в лабіринтах первозданного законодавчого хаосу. А поки що ми є свідками принизливих способів відсторонення від участі в процесі основних фігурантів і позбавлення їх права виконувати свої процесуальні обов’язки як тимчасово, так і на весь період судового розгляду справи.

У цьому контексті постає ще й інше питання. А чи не переходять судді межу дотримання встановлених законодавством правил, видаляючи із судової зали силовими методами народних депутатів та інших осіб з особливим правовим статусом? Щоб переконатися в правильності цих дій, слід подивитися, як вирішується ця проблема на процесуальному рівні. Дозволимо собі звернутися ще раз до ст. 272 КПК, яка визначає основні заходи боротьби з особами, які не дотримуються судової дисципліни. Частина третя вказаної статті встановила, що сторонні громадяни, які не виконують розпорядження головуючого або порушують порядок під час судового засідання, що свідчить про явну зневагу до суду, можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності.

Як бачимо за змістом цієї норми, учасники процесу та присутні в залі судового засідання, у тому числі і особи, наділені імунітетом недоторканності, виступають у рівних умовах, а значить всі без винятку мають підкорятися розпорядженням судді, який керує процесом. Однак у згаданій статті ні слова не сказано про можливість застосування до порушників силового примусу, а також не визначено спосіб його виконання (чи порушник має сам залишити засідання, чи для цього потрібно залучати правоохоронні органи). Слід думати, що у тому випадку, коли головуючий спромігся на такий крок, він діє не з позиції закону, а з позиції судової практики, оскільки за змістом спірної статті до «інших громадян», які порушують порядок, суд повинен застосовувати лише адміністративні заходи впливу.

Особливо обережно необхідно ставитись до винесення рішень щодо застосування фізичної сили з боку силових структур до народних депутатів при виведенні їх з приміщення суду. Адже українським законодавством визначені основні засади діяльності депутатів, які гарантують їм особисту недоторканність та наділяють їх правом перебувати безперешкодно в будь-якому приміщенні. Однак ці гарантії не завжди беруться судами до уваги з тієї простої причини, що на сьогодні діє процесуальний кодекс зразка 1961 року, який в своїх основних положеннях чітко сформулював, «що порядок провадження, встановлений цим кодексом, є обов’язковим для виконання всіма без винятку суб’єктами». Цю прикру прогалину мав би усунути парламент зразу ж після прийняття Закону «Про статус народного депутата України», проте через неузгодженість дебатувань вона так і не була імплементована.

Обрання запобіжного заходу

Виникають деякі питання і щодо порядку застосування та зміни запобіжного заходу щодо підсудного. Під час судового розгляду справи можуть виникнуть обставини, коли через неналежну поведінку підсудного доводиться змінювати йому більш м’який запобіжний захід на взяття під варту. Підстави для цього зазначені в главі 13 КПК України. Правда, не зовсім зрозумілою з цього приводу є логіка законодавця, який одними із умов застосування до підсудного запобіжних заходів визначив «перешкоджання встановлення істини у справі» і «намагання продовжувати злочинну діяльність». При ситуації, коли закон не конкретизує, які саме фактичні дані дають підстави вважати, що особа, якщо їй не буде обрано запобіжний захід, може вплинути на розгляд справи, говорити про рівність процесуального становища підсудних навіть у судах одного рівня важко.

Суддя з високою професійною мораллю, безпристрасний, безкорисний, завжди прийме зважене рішення з цього питання. Проте, ніде правди діти, сьогодні деякі судді ще знаходяться в полоні швидкоплинного, неперевіреного і звабливого погляду, лінивого розуму, сонної совісті, а тому вряд чи здатні встановити точний правовий діагноз, який визначає долю людини. Цілком зрозуміло, що існуючий порядок правильного вибору запобіжного заходу не є достатньо ефективним та потребує подальшого вдосконалення.

Як відомо, рівень судів визнається їх спроможністю об’єктивно й неупереджено прийняти рішення за конкретним спором виключно на основі чинних норм закону. Однак не зовсім вдалі спроби реформувати систему судоустрою, постійні законодавчі новації в процесуальному законодавстві не дають можливості суддям належно виконувати свої функціональні обов’язки. На сьогодні відстань між деформованим законодавством і організацією роботи судової системи на новій демократичній основі настільки велика, що для її скорочення знадобляться роки. Для виправлення цієї ситуації є єдино зрозумілий підхід, коли згадане законодавство повинно змінюватися лише за пропозиціями чи згодою судової влади. Адже закони приймаються для захисту населення, інтересів суспільства, підтримання режиму законності та правопорядку в країні, а виконавцями їх є судді.



Теги:
створення надійного правового поля для ефективного судового захисту населення, юридичні головоломки, гучні кримінальні справи, правовий вимір, політичний вимір, застосування примусу, запобіжний захід, КПК України, рівень судів, порядок вирішення заявленого відводу, аналітична юриспруденція

Джерело:

ЮВУ № 41 (849)

Аналітична юриспруденція