Міфи і реальність згідно з новим КПК України

Міфи і реальність згідно з новим КПК України

Вже майже місяць українське суспільство живе з новим Кримінальним процесуальним кодексом, який набрав чинності 20 листопада. Давати оцінку ефективності чи неефективності його дії, на мій погляд, ще зарано. Слід дочекатися перших судових процесів і їх результатів згідно з новим КПК. Однак хотілося би відзначити той факт, що за цей період в інформаційний простір держави час від часу вкидаються месиджі, які дискредитують цей Кодекс і не відповідають дійсності. Об’єктивні оцінки експертного і правозахисного середовища цьому документа тонуть у морі негативу.

Слід зазначити, що суспільство переважно довіряє таким фактам з різних причин. По-перше, основним рекламувальником КПК є влада, а населення їй не довіряє і чекає від неї завжди гіршого. По-друге, діяльність органів правопорядку (міліція, СБУ, прокуратура тощо), як завжди, спрямована на вибіркове застосування положень законодавства. По-третє, Кодекс є новим документом, великим за змістом, з яким важко ознайомитися протягом короткого часу і зрозуміти всі його переваги. Останнє зауваження стосується переважно представників адвокатської і правозахисної спільноти.

Найбільше розтиражованими у мас-медіа стали такі міфи з приводу нового КПК:

1. «Трупи не видають без довідки прокуратури». Цей порядок нібито засновувався на положеннях частини 4 статті 238 КПК, які передбачають письмовий дозвіл прокурора на видачу трупа тільки після проведення судово-медичної експертизи і встановлення причин смерті. Згадана стаття стосується слідчої дії огляд трупа, а будь-яка слідча дія (в тому числі і цей огляд) неможлива без внесення відомостей до реєстру досудових розслідувань. Тобто без заяви родича чи іншого свідка про виявлення трупа з ознаками насильницької смерті огляд цього трупа проводиться у іншому, ніж передбачено Кодексом, порядку.

2. «Можуть подаватися анонімні заяви про вчинення кримінального правопорушення». Наше суспільство прожило довгий час з практикою доносів і стукачів і тому дуже боляче реагує на відновлення таких механізмів. Але новий Кодекс виключає можливість анонімних заяв про факти вчинення злочинів. Адже у пункті 2 частини 5 статті 214 чітко зазначено, що у Єдиний державний реєстр досудових розслідувань повинна бути занесена інформація про «прізвище, ім’я по батькові (найменування) потерпілого або заявника». Відсутність цих відомостей у слідчого чи прокурора робить неможливим початок кримінального провадження і проведення слідчих дій.

3. «Необхідно постійно носити із собою паспорт або інший документ, який посвідчує особу». Автори цього застереження для громадян переконують, що такий захід потрібен задля уникнення необгрунтованих затримань і арештів. Однак Кодекс не містить такого обов’язку для осіб. Навпаки, можливості оперативних підрозділів суттєво обмежені в питанні затримання осіб. Тепер часом затримання вважається не момент складення протоколу про це, а час безпосереднього затримання (стаття 209). Затриманій особі повинні повідомити і роз’яснити всі її права (частина 8 статті 209) і дати можливість негайно повідомити особі своїх родичів про факт затримання. Обмежений також строк позбавлення свободи без рішення суду: замість колишніх 72 годиний встановлений 24-годинний строк для повідомлення про підозру. Якщо протягом доби з моменту фактичного затримання особі не вручать письмове повідомлення про підозру, її повинні звільнити. Не звільнили – звертайтесь самі або нехай Ваш захисник чи гарантований державою захисник (система безоплатної правової допомоги розпочинає повноцінну роботу з 1 січня 2013 року) негайно звертається до слідчого судді про таке звільнення на підставі частини 2 статті 206. Вручили повідомлення про підозру вчасно, але не доставили до суду за 60 год з моменту фактичного затримання – також повинні звільнити. Або подавайте аналогічне клопотання до слідчого судді.

4. «Можна проводити обшук без санкції суду». Будь-який обшук повинен проводитися на підставі ухвали слідчого судді (частина 2 статті 234). Виняток лише становлять випадки, спеціально передбачені Конституцією України (частина 3 статті 30) щодо проникнення до житла, пов’язаного із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням підозрюваних осіб (частина 3 статті 233 Кодексу). Цей виняток є виправданим і прийнятним для всіх правових систем. Коли підозрюваний вривається в житло чи інше приміщення під час переслідування, то оперативникам не слід зупиняти свою операцію і бігти до суду за отриманням санкції. Вони мають завершити її, проникнувши до житла. Але дозвіл на таке проникнення все одно необхідно отримувати пост-фактум. Відмова суду у наданні дозволу означатиме визнання всіх отриманих доказів недопустимими.

5. «Збільшаться можливості спецслужб по контролю за приватним життям». На такий висновок може наштовхнути наявність у КПК нової глави 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії». Справді, перелік таємних дій вражає. Однак у Кодексі нічого надзвичайного (в порівнянні з відповідним європейським досвідом) не зроблено. Навпаки, на 7 із 9-ти заходів необхідна санкція суду, чого раніше не було. Тому що ця діяльність раніше була закрита як від суспільства, так і повноцінного судового контролю. Зараз перевірці з боку слідчого судді підлягають: аудіо-, відео-контроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з інформаційних систем і електронних інформаційних систем; обстеження публічно недоступних місць, житла; установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за місцем, річчю, особою; аудіо-, відеоконтроль місця. Лише контроль за вчиненням злочину і виконання спецзавдання з розкриття злочинної діяльності не потребує санкції суду.

Крім цього, зазначені секретні дії можуть вчинятися не у всіх кримінальних справах, а лише у провадженнях щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів.

6. «У адвокатів немає прав у кримінальному провадженні». У Кодексі 1960 року містилася окрема стаття 48, яка передбачала перелік прав захисників. Новий Кодекс же не визначає окремо переліку прав захисників, а робить їх похідними від прав підозрюваного, обвинуваченого (частина 4 статті 46). Ця новація виправдовується тим, що підозрюваний може самостійно здійснювати свій захист, використовуючи гарантовані частиною 3 статті 42 18 процесуальних прав, або залучити для свого захисту адвоката. І в цьому випадку адвокат реалізовуватиме права, передбачені для підозрюваного.

Більше того, сторона захисту отримала надзвичайно широкі можливості у новому кримінальному процесі. Вона не може вчиняти лише ті дії, які об’єктивно притаманні стороні обвинувачення: затримувати осіб, клопотати про застосування запобіжних заходів, проводити негласні слідчі дії тощо.

7. «Одночасна дія положень двох кодексів (1960 і 2012 років) є ознакою правового невігластва авторів документа». Для незалежної України є доволі унікальною ситуація, коли одночасно чинними залишаються обидва процесуальні кодекси. Але такий стан обумовлений радикальністю запропонованих змін, особливості в частині правил про допустимість доказів. Наприклад, положення про необхідність надання показань лише суду, обов’язкова участь захисника у проведенні слідчих дій тощо. Якщо уявити, що з 20 листопада КПК 1960 року одномоментно втратив чинність, то у жодній справі ухвалити вирок стало би неможливим. Суспільний інтерес (надзвичайно важливий для кримінального провадження) в цьому випадку залишався незахищеним.

P.S. З подальшою дією нового КПК не виключено виникатимуть нові міфи, які вкидатимуться в суспільство. На жаль.

Хотілося б надалі акцентувати увагу на інших проблемних моментах нового Кодексу, вирішення яких дозволить повніше виконати його завдання щодо захисту особи суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав та інтересів учасників провадження. Зокрема, на необхідності виведення міліції, прокуратури, судових органів з-під політичного тиску, запровадження класичного суду присяжних, скасування окремого законодавчого регулювання оперативно-розшукової діяльності тощо.

Сторінку підготував Любомир Шевченко

Джерело:

ЮВУ № 52 (913)

Аналітична юриспруденція